Травма сечоводів (ТС) є одним з найбільш частих ускладнень гінекологічних операцій, і її діагностують, за даними літератури, у 0,5 - 30 % випадків. Існує велике різноманіття методів хірургічного лікування пошкоджень сечоводу, у тому числі із використанням сучасних малоінвазивних технологій. Проте істинні межі ураження сечоводу часто відрізняються від візуальних, що може стати причиною невдачі хірургічної корекції. Застосування електроуретерографії надає змогу об'єктивно визначити межі ураження сечоводу і відповідно рівень його резекції. У той самий час оцінки застосування електроуретерографії під час вибору методу корекції ТС в літературі немає. Мета дослідження - поліпшення результатів лікування ТС під час акушерсько-гінекологічних операцій шляхом удосконалення методів хірургічної корекції. Дослідження проведено на підставі результатів клінічних спостережень 61 пацієнтки, яким виконано хірургічну корекцію ТС. Основна група хворих представлена 23 (38,3 +- 12,3 %) пацієнтками, у яких корекцію травм виконували шляхом лапаросконічного та класичного відкритого доступу із застосуванням електроуретерографії. У першій контрольній групі оперативне лікуванню проведено у 21 (35 +- 2,1 %) хворої, яким виконували аналогічні операції, але без застосування електроуретерографії. У другій контрольній групі у 16 (26,7 +- 11,2 %) пацієнток виконано уретероскопію з установленням JJ-стенту, а обов'язковою умовою була відсутність дефекту стінки сечоводу. Результати лікування оцінювали з урахуванням суб'єктивних та об'єктивних критеріїв за трибальною системою - як добрі, задовільні і незадовільні. З 23 пацієнток, яким виконували операцію із застосуванням електроуретерографії, у 20 (87 +- 13,7 %) хворих результати оцінювали як добрі. У З (13 +- 13,8 %) пацієнток результати лікування задовільні. Незадовільних результатів у даній групі хворих не спостерігалося. 3 21 пацієнтки, яким виконували операції шляхом лапароскопічного та відкритого доступу без застосування електроуретерографії, у 8 (38,1 +- 20,7 %) хворих результати відповідали добрим. У 9 (42,9 +- 21,1 %) хворих результати оцінювали як задовільні, а у 4 (19 +- 16,8 %) пацієнток - як незадовільні. З 16 пацієнток, яким виконували уретероскопію зі стентуванням сечоводу, в 11 (68,8 +- 22,7 %) хворих результати оцінювали як добрі. У 5 (31,2%і22,7) хворих результати відповідають задовільним. Незадовільних результатів не спостерігалося, що повіязано з первісним легким ступенем пошкодження сечоводу у даної групи пацієнток (Grade і, відповідно до класифікації Organ Injury Scaling System). Застосування електроуретерографії під час реконструктивно-відновлювальних операцій надало змогу зменшити число незадовільних результатів на 19 % порівняно з аналогічними операціями без застосування даного методу. Це пояснюється тим, що електроуретерографія надає змогу об'єктивно визначити межі пошкодження сечоводу і відповідний рівень його резекції, а також найбільш оптимальний вид хірургічного лікування травми. У свою чергу, корекція ТС за допомогою уретероскопії і стентування має високу ефективність за умови, що застосовується у хворих з легким ступенем травми (Grade I, відповідно до Organ Injury Scaling System).

Досліджено зниження частоти і поліпшення результатів лікування травм сечоводу при акушерсько-гінекологічних операціях шляхом розробки і удосконалення методів профілактики і хірургічної корекції. Визначено провідні фактори ризику травми сечоводу при гінекологічних операціях і оцінено їх значущість на основі аналізу даних обстеження. Встановлено фактори прогнозу вірогідності і сформовані групи ризику пошкодження сечоводу при гінекологічних операціях. Запропоновано і вивчено ефективність способу інтраопераційної оцінки оптимального рівня реконструкції сечоводу шляхом визначення електрофізіологічної активності його стінки. Визначено ефективність клінічного застосування алгоритмів діагностики та хірургічного лікування травми сечоводу при гінекологічних операціях.

Дисертаційну роботу присвячено розробці нових препаративних методів синтезу функціоналізованих алкілзаміщених 1,3-оксазолів як будівельних блоків для потреб медичної хімії. Розроблено метод синтезу (S)-4-алкіл-2-(піролідин-2-іл)оксазолів, виходячи з L-Вос-проліну, на основі циклізації його похідних в умовах реакції Апеля. Оптимізовано тристадійний підхід до синтезу оксазол-4-карбоксилатів, що містять у положенні 5 приєднані шляхом С-С-зв'язування за всіма можливими положеннями піролідин та піперидин. В основі методу є реакція відповідних N-Boc-захищених амінокислот та етилізоціаноацетату. На основі препаративних перетворень естерної функції в 4-му положенні оксазолу знайдено ефективний підхід до нових алкіл-заміщених оксазолів із замісником в положенні С-4. Досліджено циклізацію 4,5-дизамііцених біфункціональних похідних оксазолу, що містять хлорметильний фрагмент у 4-му та аміноалкільний фрагмент -у 5-му положенні. Знайдено, що під дією основ вищезгадані субстрати утворюють 10-, 12- та 14-членні димерні продукти. Розроблено препаративні підходи до синтезу 2-, 4- та 5-бромооксазолів та продемонстрована можливість їх застосування в реакції кроссполучення Сузукі-Міяури.